Хоч і снігу цього року багато, і морози немалі, могутня та дивовижна річечка Теребля, розриває   холодні кайдани криги, що стискають її ніжні рученята та невтомні ноженята, які зроду-віку  прямують в далекі краї,  несучи в собі  красу, неповторність та потужну силу життя, яку для нас  народжує Матінка-природа.  Народження річки Тереблі відбувається біля підніжжя Горган у Національному природному парку «Синевир», що на Закарпатті. Декілька кілометрів і на її  шляху  знаходиться перша серйозна перешкода – Вільшанське водосховище (Закарпатське море). Частина води біжить по трубах на Теребле-Ріцьку ГЕС з метою одержання струму.  Вода, що переливається через греблю,  (це буває в період сильних опадів)   падає з 50 метрової «плотини»  і подорож її триває довгих 80 кілометрів. Літом, коли посуха, води внизу –  біля греблі, майже зовсім немає. Але Теребля не помирає, а починається трохи нижче зі струмка, а далі ще одного і ще… Коли вона доходить до Драгова, то вже досить швидка та глибока. А потім річка ще довго біжить, наповнюючись струмками та потічками і гордо вливається з правого боку у свою старшу сестру Тису.

     Під час своєї подорожі Теребля оминає великі скали та непорушні брили каміння, а ще високі гори і могутні ліси, мости та дамби. Тече й шепоче, камінчики омиває. Де глибоко, там зелено, здається, що й дна нема, насправді воно там є, тільки загадкова Теребля його ховає. Так і кличе: « Давай, пірни, сміливцю, я тебе не скривджу, якщо будеш слухняним гостем!» Трохи далі – там,   на мілководдю, річка  чиста та прозора і досить швидка.  Маленькі рибини вільно плавають, виблискуючи на сонці.

       Літо. Спека надворі.  Крок за кроком –  і ти вже лежиш у стрімких хвилях  богині – Тереблі.  Біля ніг плавають морени, піскарі, навіть за ноги щипають. Затримай подих та пірни, відкрий очі, та злийся з чистим підводним світом Тереблі. Дорослі риби ховаються від тебе ніби хочуть сказати: «Не чіпай нас, не чіпай!» Глибина річки різна і змінюється в залежності від пори року. Влітку від 30 сантиметрів до 4 метрів.   На глибині трьох метрів відчувається тиск, що тисне в скроні, а на дні ніби вечоріє.  Повітря вичерпалось, треба повертатись,  промені сонця здаються такими далекими…Виринаючи з глибини, розмахуєш ногам і руками, мчиш по ковток повітря, здається, що ти пливеш до повітря цілу вічність. Мить –  і повні груди… Таке відчуття не забути ніколи.

  Теребля, як і більшість річок України, залюбки приймає гостей, але вимагає простих правил, які дуже легко запам’ятати і неважко їх дотриматись:

  а). якщо не вмієш плавати, не лізь у глибоке;

 б). не лови рибу під час нересту, не використовуй браконьєрські методи, лови на вудку, не позбавляй себе такого задоволення, а рибу потомства та масової гибелі.

  в). не кидай у воду пляшки, консерви та сміття. Це не лише забруднює воду, на скло та інші колючі і ріжучі предмети можуть поранитися  люди, тварини, а також і ти сам.

       Дотримання цих простих правил врятує від фатальних випадків багатьох живих істот. Бо інакше, як річка розсердиться, як залютує, стане каламутною, глибокою і небезпечно, змітаючи все на своєму шляху. Багато сміття не дає  місця річці в руслі. Особливо ранньою весною, коли тануть сніги вона сама не своя і може багато біди наробити, для місцевих мешканців.

      Було якось – глядиш, як різні дерева, кущі вода несе на собі. Шумить, гуде налякані люди рятують своє майно, худобу, дітей… В такій нещадній люті  Теребля жалю не має.  Корови, свині, вівці, собаки чого тільки не побачиш у воді. Вони бідні кричать, а допомогти їм несила. На лютувавши, річка повертається на своє місце, залишаючи тони сміття біля будинків людей мовляв: «Забирайте це ваше, а не моє!»  Тільки вода відійде, люди зі сльозами на очах починають  лагодити пошкоджені будинки, майно, очищати від каміння, кущів та сміття свої городи.

       Біда навчила, хто біля річки живе, той  сам сміття в річку не кидає й іншим не дає, бо знає, якими бувають наслідки. Але не тільки сміття виводить річку з рівноваги, є ще багато чинників, які негативно на неї впливають. Масове вирубування лісів, будування котеджів і будиночків біля самої води. Добування каменю та піску з річки, бо вони є дуже цінними будівельними матеріалами. Якщо класти річковий камінь у фундамент, то там практично не треба арматури. Все це  і ще багато, багато чого потроху вбиває річку.  Люди з кожним роком все більше беруть від природи, не даючи нічого взамін. А все хороше рано чи пізно закінчується…  Старі жителі кажуть, що раніше такого не було, щоб влітку була повінь, як наприкінці літа 2008 щось подібне сталося. Вода була велика, але з берегів на щастя не виходила. Що далі готує Теребля людям у своїй лютій відплаті невідомо. Але вона, як будь-яка жива істота хоче відчувати піклування, захист, любов і шану до себе. Якщо цього не має, то вона ладна на будь-що, аби мати вищезгадане на яке відверто заслужила.

         Ось така вона Теребля. Річка хоч і невеличка, але має свій великий характер.