Пригоди Велесової книги

Це – суперісторія! Навіть дивно, що вона так слабо зацікавила журналістів і дослідників. Крім усього іншого, сюжет продовжується, даруючи безліч несподіванок. А почалося все 1919 року, під Харковом…

До села Великий Бурлук увійшов підрозділ Білої армії, яким командував полковник Алі Ізенбек. Тривали селянські повстання. Прекрасний маєток місцевих поміщиків Донець-Захаржевських, було пограбовано червоними, господарів вбито.

Алі повільно блукав розгромленими кімнатами, розуміючи, що епоха царської Росії скінчилася назавжди. Зайшов в розтрощену бібліотеку. Саме там  здійснив знахідку, яка суттєво змінила його життя. Побачив дерев‘яні дощечки з дивними письменами, залитими не то воском, не то чимось, схожим на лак. Кілька днів полковник вивчав написи, які дуже його зацікавили. Зібрав всі таблички, які зміг знайти, доручив ординарцю все спакувати і возив  довгі роки Громадянської війни. Був у Денікіна, Врангеля. З тими табличками і опинився в еміграції.

Осів у Брюсселі, де познайомився з Юрієм Миролюбовим, фанатичним дослідником слов‘янської історії.

 Десь з 1924 року, Миролюбов почав вивчати дощечки, перемальовував, перекладав. Алі не дозволяв виносити письмена, що згодом стали відомими під назвою Велесова книга, з свого кабінету…

Було зроблено велику роботу.

У серпні 1941 року, Алі Ізенбек помер. Йшла Друга світова війна. 74 березовими і дубовими табличками дуже зацікавився агент гестапо М.Шефтель, який ймовірно, був причетний до їх викрадення. Існує версія, що таблички потрапили до легендарної Аненербе, яка вивчала все окультне. Їх досліджували члени загадкової групи, що згодом їздила до Кам‘яної Могили під Мелітополь і шукала знаменитий скарб Кубанської республіки… Потім архіви потрапили до американців і до рук радянських спецслужб. Якщо вціліли – так можливо десь і лежать в архівних ящиках, не привертаючи уваги хранителів… Можливо, спробуємо знайти якийсь слід… Є чутки, що дощечки в США у мормонів...

 Оригінали втрачені з 1941 року.

Після війни, Миролюбов заявив про Велесову книгу, організувавши кілька публікацій, у тому числі, оприлюднивши фото табличок. Опублікував переклад. Знахідкою зацікавилися вчені багатьох країн.

Як завжди, кілька російських вчених рішуче заявили, що Велесова книга фальшивка, зроблена на початку ХХ століття. Українські, як завжди, не погодилися, стверджуючи, що Ізенбек знайшов оригінал. Почалися запеклі дискусії, які ми оминаємо.

В мережі вдалося розшукати ще одну оригінальну версію: 

«Пензяк Алексей Плотников выдвинул интересную версию. Он считает, что один из самых загадочных артефактов мировой истории долгие годы хранился на территории нашей области. Речь идет о "Велесовой книге".

ПО МНЕНИЮ историка, реликвия была спрятана в имении князя Куракина, которое расположено под Сердобском.

Собственно, это даже не книга в ее привычном понимании, а несколько десятков деревянных дощечек с нанесенными на них текстами. Считается, что "Велесову книгу" написали новгородские волхвы. Рукописный труд посвящен славянскому богу богатства и мудрости Велесу. В книге отражена история древних народов. Многие факты, изложенные в ней, совпадают с научными данными.

Однако большинство современных ученых ставят под сомнение историческую подлинность "Велесовой книги" - отсутствует оригинал.

Широкой публике "Велесова книга" стала известна более 80 лет назад, когда артефакт привез в Париж белогвардеец-эмигрант Али Изинбек. В 1919 году он обнаружил дощечки с письменами в имении князей Куракиных под Харьковом. Расшифрованный текст "Велесовой книги" сейчас хранится в Русском университете города Сан-Франциско (США). А сам оригинал таинственным образом исчез в 1941 году после смерти Али Изинбека. Есть версия, что к этому приложила руку секта "Аненербе", которая по заданию Гитлера искала артефакты древних арийцев.

"Вполне возможно, что Куракины привезли "Велесову книгу" на Украину из другого поместья, которым владели, - из деревни Надеждино под Сердобском, - интригует Плотников. - А прятал ее там светлейший князь Александр Куракин».

http://publish.pnz.ru/aif/2007/497.htm

В Аахенському архіві зберігається 18 томів Ю.Миролюбова…

Було б добре, аби харківські історики і музейники теж долучилися до цього розслідування…

Далі почалися ще більші інтриги!

Поки вчені мужі дискутують, правда Велесова книга, чи ні, вдова Миролюбова - Жанна, француженка, вирішила передати документи і певні картини Алі… в Україну! Професор Володимир Перегинець, який став керівником Фонду Миролюбова, отримав в дар унікальний архів дослідника з малюнками, текстами розшифровки, зроблених з оригіналів! Дружина підтвердила, що особисто бачила дощечки…

То чи не варто сфотографувати листи з буквицями, перемальованих з оригіналу, і спробувати знову їх розшифрувати, перекласти, дослідити? Підтвердити чи спростувати їх правдивість уже сучасними методами? Адже, ні в США, ні в Німеччину їхати не треба! Архів у Києві…

Найближчим часом ми спробуємо зустрітися з Володимиром Перегинцем. Можливо, зробимо фотосесію картин Алі Ізенбека, яку планують виставити в Музеї гетьманства, побачимо той легендарний архів… Ще раз нагадую – ми журналісти, а не історики! Цей матеріал призначено широкому колу читачів, а не академічним дослідникам. Ми не претендуємо на наукові звання чи відкриття. Дисертації напишуть інші…

            Ймовірно, створимо ще одну сенсацію. Якщо не вдасться, просто нагадаємо захопливі пригоди довкола такого суперечливого твору, яким несподівано стала Велесова книга.