Скільки ж їх, українських музеїв?

Ніхто достеменно не знає, скільки музеїв діє в Україні! Більше 400 в системі Мінкульту. Сотня – в частинах Міноборони. 3500 при навчальних закладах. Сотні при підприємствах різної форми власності. І абсолютно недосліджена стихія – приватні музеї, яких вже кілька тисяч. За обережними підрахунками, маємо не менше 5000 різноманітних музейних закладів.

Підкреслю, це дуже приблизно! Деякі туристичні видання оперують цифрою у сім тисяч музеїв. Широке поле для дискусії…

Офіційно, опікується музейною галуззю Міністерство культури і туризму України. Однак, кілька жіночок, які сидять у музейному відділі щось знають лише про Національні музеї. Дещо чули про великі обласні. Що відбувається у музейному житті на міських, районних, сільських рівнях – не орієнтуються. Про музеї інших відомств та приватні, інформації просто нема!

А в фондах музеїв зберігається така кількість цінних експонатів, справжніх скарбів, яку просто неможливо оцінити грошима. Кажуть, кілька річних бюджетів держави… Не випадково, більшовики після 1917 року, здійснили масовий вивіз музейних цінностей: було що вивозити і кому…

З радянських часів ми успадкували продуману музейну систему. Шкільні, відомчі музеї, які мали статус громадських, народні музеї в маленьких населених пунктах. Районні та міські музеї, що керувалися місцевими органами культури. Заклади обласного підпорядкування. Та музеї загальнодержавного значення, які нині називають національними.

Після 1991 року, більшість сільських і відомчих музеїв були ліквідовані. Експонати або розтягли, або передали до державних закладів. Згадується масована кампанія пограбувань і підмін…

Якась державна увага з‘явилася після обрання Президентом України В.Ющенка. Почали будувати нові, ремонтувати існуючі музеї, більш-менш стабілізувалося фінансування. Однак, виникла нова загроза, що пішла від влади – приватне колекціонування. Кожен більш-менш помітний чиновник, вважає, що на його дачі чи в квартирі, повинен діяти маленький музей. Звідси – активізація злочинних груп «чорних» археологів, викрадення і підміна експонатів в державних музеях…

Сталося так, що репрезентувати таку велику і важливу галузь, доводиться маленькому приватному журналу «Музеї України», який випускається з 2004 року, зусиллями двох співробітників.

Коли ми починали цей проект, налаштовувалися на приємні подорожі, спілкування з цікавими людьми… Однак, реальність виявилася більш жорстокою. Рейдерські атаки, бандитські розбірки, шпигунські детективи за участі провідних розвідок світу…

Справа в тому, що музеї стали власниками непоганих приміщень в центральних районах міст. Або мають землі в курортних зонах… Це не могло не зацікавити напівкримінальних ділків. Виникли конфлікти. Музейники почали бити на сполох. У боротьбу моментально включився єдиний музейний журнал. І почалося… Про всі ті конфлікти багато писала преса. Приємно відзначити, що практично скрізь, музеї, за підтримки громадськості і журналістів, перемогли. Боротьба продовжується…

Окремою детективною темою, став процес розшуку наших культурних цінностей за кордоном. Ініціювавши процес повернення козацьких регалій Січової доби з Музею Кубанського козацтва у Нью-Джерсі, ми опинилися в епіцентрі складної геополітичної гри за участі Президентів Буша, Путіна, Ющенка, ФСБ, ФБР, ЦРУ і ще якихось спецслужб і структур… Рівень тієї пригоди ще не скоро стане зрозумілим широкій публіці. Скоріш за все, буде створено крутий пригодницький фільм. Хоча, історія ще не закінчилась…

Міжнародне полювання на шаблю Мазепи стало веселим реаліті-шоу. Канада, США, Польща, Росія, Німеччина… Засекречені спецхрани ФСБ в  російських музеях. Символічна зброя, картини, документи… Провідні антикварні аукціони світу…

Написано кілька книг. Нам нічого не треба видумувати. Ледве встигаємо вести хроніку всіх тих карколомних подій.

Отаке воно, тихе, буденне музейне життя. Хоча, можливо, з вікна якогось кабінету, нічого цікавого і не видно. Одна сірість. Сіра зона історії і міжнародної політики.

На жаль, більшість наших вчених, не можуть зрозуміти, що історія стала важливою складовою міжнародної політики. Потрібні не порожні дисертації, а реальні, динамічні дослідження, розслідування. А цього якраз і бракує.

Музеї давно стали важливою складовою державної ідеології, інформаційних війн. Відповідно, ці заклади повинні більш ефективно управлятися, контролюватися державою.

Повторюся: необхідно розробити і прийняти Закон «Про недоторканність землі, приміщень, колекцій державних музеїв», з жорсткою кримінальною карою за порушення. Говоримо про це кілька років – не чують… Нема серед депутатів фахівців… Можуть лише піаритися…

При Мінкульті створити повноцінний Департамент музейної справи. Який би всіляко опікувався всією вертикаллю музейних закладів, розробляв методологію, організовував би навчання кадрів, забезпечував контроль, реставрацію, наукові дослідження… В перспективі, слід створити Державний комітет музеїв, з відповідними правами і функціями.

Але, то майбутнє.

Музеї успішно працюють. Щодня приймають тисячі відвідувачів з різних регіонів України, інших країн. Ми маємо що показати, знаємо, чим пишатися. Музейна галузь давно стала основною презентативною частиною міжнародного іміджу України. І треба, щоб це розуміли всі. І влада, і музейники, і відвідувачі.

Тож просто привітаємо всіх з Міжнародним днем музеїв!

Музеї – набагато цікавіше, ніж Ви думаєте…