Мои статьи [165] |
Новости стран СНГ
[544]
Информация из стран СНГ
|
Планета
[286]
международная информация
|
Литература
[7]
творчество.стихи.проза
|
Главная » Статьи » Новости стран СНГ |
Маленькі музеї - потенціал безмежний!
Сталося
так, що часопис «Музеї України» виявився причетним до підтримки і
створення кількох таких музеїв. Більше того, виявився втягнутим у
скандали, протистояння, інтриги… То як живуть маленькі відомчі і приватні музеї? За
віртуальним круглим столом зібралися редактор журналу «Музеї України»,
Почесний працівник туризму України Віктор Тригуб, директор Музею
слідопитів при журналі «Музеї України» Володимир Даниленко http://sledopit.do.am/ , директор Музею булатної зброї Володимир Остапович, http://bulat-museum.do.am/ директор регіонального Музею етнографії сіл пониззя ріки Теребля Володимир Топеха http://www.tozak.org.ua/muzeum.html керівник Музею Г.Кочура Андрій Кочур http://kochur.do.am/ Завдяки
сучасним комунікаціям, всі учасники залишалися на своїх робочих місцях
– у Києві, Ірпіні, Нових Петрівцях. Автор знаходиться в Буштино на
Закарпатті. Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України», Київ:
Володимир Остапович, Музей булатної зброї, Київ: - Свого часу, відродив булат інженер Аносов. Потім секрети виготовлення знову було втрачено.
Так, одним з ножів без заточки, було оброблено 4 (!) туші диких кабанів! Інший ніж використовувався для заточки стальної арматури, а потім різав папір... Практично вся українська еліта має зброю нашого виробництва. Нині на базі центру відкрито музей... Центр має розкішну колекцію холодної зброї різних стилів та напрямів. Дослідники вперше в світі змогли зварити промислову партію булатної сталі, що стало справжньою сенсацією у металургії... Співробітники взяли активну участь у розшуках символічної шаблі Гетьмана Івана Мазепи. Більше того, вирішили виготовити булатну реконструкцію зброї. Вже майже готове лезо... Діє сайт. Майже щодня безкоштовно приймаємо кілька відвідувачів з багатьох країн. На жаль, є проблеми з приміщенням. Тому, обмежуємося фотосесією прекрасного фотографа Сергія Камшиліна та участю у виставках. Володимир Даниленко, директор Музею слідопитів, Нові Петрівці, Вишгородський район:
Виставка розгорнута в приватному обісті. Ми вирішили, що предмети, знайдені на місцях колишніх боїв повинні експонуватися у первісному вигляді. Тому і назва така – «Іржаве обличчя війни». Тут все – і траки фашистських і радянських танків, залишки зброї, боєприпасів, амуніції, особистих речей солдат… Ми вдячні співробітникам Національного музею-заповідника «Битва за Київ у 1943 році», Новопетрівській сільраді, які допомогли морально. Нині музей існує як відділ журналу «Музеї України». Наше головне завдання – вшанування загиблих солдат, методологічна підтримка пошуковців. Все безкоштовно. В першу чергу приймаємо істориків, слідопитів, краєзнавців, журналістів. Але, просимо повідомляти зазделегідь! Не маємо можливості приймати групи більше 8-10 чоловік! Горді, що фотосесію нам зробив видатний майстер Сергій Камшилін! Андрій Григорович Кочур, директор приватного музею Г.Кочура в Ірпені:
Життя Григорія Кочура – це історія української літератури. Він пройшов і замовчування, і приниження, і тюрми, і ГУЛАГ.
Але вистояв, не зламався, продовжував писати, вчити перекладацької
майстерності, боротися за місце українського слова серед скарбів
художнього літературного перекладу. Г.Кочур не
тільки перекладав, а здійснював фактично загальну стратегію творення
поетичних перекладів, постійно когось консультував, допомагав молодим
фахівцям, залучав їх до роботи, активно листувався з колегами з різних
республік колишнього СРСР і представниками діаспори. Його
будинок називали “Ірпінським університетом” – тут залюбки збиралися
“шестидесятники”, українські патріоти: І.Світличний, В.Чорновіл,
В.Стус, І.Дзюба, Л.Костенко, Г.Зубченко, О.Сенюк… Зрозуміло, що в ті
часи така активна діяльність не подобалась певним службам. Кочура часто не друкували, за ним слідкували, підслуховували, організовували провокації. А в 1973 році виключили зі Спілки письменників, фактично заборонивши його публікації. У часи перебудови в країні ситуація змінилася – Григорія Кочура поновили в Спілці письменників, в 1989 році він стає лауреатом премії М.Рильського, в 1995 році - Державна премія України ім. Тараса Шевченка (посмертно). Після смерті Григорія Кочура, в 1994 році, його діти – вирішили продовжувати справу його життя - підтримувати розвиток української перекладацької діяльності, піднімати й розвивати українську культуру. В будинку майстра в 1997 році відкрили приватний Літературний музей ім. Г.П.Кочура, де розповідають про життя українських патріотів 60-70 років ХХ століття. Тут же знаходиться меморіальна виставка вчителя Г.Кочура,
видатного перекладача М.Зерова, сподвижника неокласичного літературного
направлення. І, головне, зберігається безцінна бібліотека, яка допомагала поетові в його творчих пошуках. У Львівському університеті відкрилася перекладацька кафедра ім. Г.Кочура, за допомогою МФ”Відродження” було видано найповніший збірник його поетичних перекладів ” Третє відлуння”, проведена Міжнародна наукова конференція “Григорій Кочур і український перекладач”. Ми стали одними з перших недержавних музеїв! Діє сайт, створений за підтримки часопису «Музеї України». Володимир Топеха, керівник Регіонального музею етнографії в Буштино, Закарпаття:
В
Музеї зберігається понад 3500 експонатів кінця XIX - першої половини ХХ
століття, зібраних з різних сіл Тереблянської долини. Цей музей
створювався на протязі 10 років нами - подружжям Наталією і Володимиром
Топеха і був відкритий у 2001 році у приміщенні магазину "Художній
салон" в центрі Буштина. Колекція музею знайомить із традиційними
народними художніми промислами, які поширені в краї, в основному
ткацтвом і вишивкою - цим рукотворним і доступним у всі часи різновидом
народного мистецтва. Вона є не просто зібранням стародавніх речей. За
останні роки нами проведена систематизація зібраного матеріалу і з
допомогою наукових працівників Закарпатського "Музею архітектури і
побуту" (зав.відділом Коцан В.В.) і Закарпатського художнього інституту
(Пилип Р.І.) ми в 2007 році провели наукову класифікацію своєї колекції
– опис кожного експонату, де вказано не тільки технічні і художні
особливості речі, а й дата і місце виготовлення, дані про тих, у кого
придбано, про їхню родину тощо. Найбільш
повно в колекції музею представлені жіночі сорочки – повсякденні і
святкові. Серед них є унікальні експонати, які до тепер ще не описані в
науковій літературі.Нещодавно в музеї було встановлено ткацький верстат
"кросна", на якому відвідувачам демонструють процес створення тканих
виробів з оригінальних конопляних ниток. Також демонструються різне
обладнання для ткацтва, прядіння тощо. Діє сайт. В.Тригуб, «Музеї України»: -Наш журнал намагався допомогти Вашим закладам заявити про себе. А у випадку з Буштино, довелося втягнутися у цілий детектив довкола приватизації і оренди приміщення. У середньому, десь раз на три дні, до нас в редакцію телефонують колеги з різноманітних ЗМІ і просять порекомендувати якийсь цікавий музей. Ми помітили, що журналістів практично не цікавлять відомі державні музеї. У них є стабільна реклама, згадки у всіх довідниках. Бюджетне фінансування. Щодня туди йдуть туристи, школярі, студенти. Ваші заклади проходять у нас у рубриці «Екзотичні музеї». Виявилося, що чим складніше пробитися до подібного музею, тим це цікавіше відвідувачам! А Вам це вигідно? -В.Остапович, Музей булатної зброї:
В.Даниленко, Музей слідопитів:
А.Кочур, Музей Г.Кочура в Ірпені: -Відвідини нашого музею слід планувати за кілька днів. Враховуючи обмеження, ми не можемо прийняти багато людей. Музеєм опікується лише двоє людей. Хоча, ми завжди раді істиним цінителям художнього перекладу! Звертайтеся! В.Топеха, Музей етнографії в Буштино: -У нас теж обмеження для великих груп. Не дозволяють площі. Хоча, робимо все, аби прийняти всіх, хто хоче нас побачити. Можна навіть приміряти старовинний одяг, зробивши фото. Головне завдання – показати, як жили люди у нашому краї. Як одягалися, якими інструментами і речами користувалися. Відтворити звичаї, пісні… Так, ми не масовий заклад! У нас вдумливий відвідувач! Музей екзотичний, а відвідувач ексклюзивний. Не всі добираються до наших країв. І не всі потрапляють до нашого музею. У нас все оригінальне! І цінителі готові долати тисячі кілометрів, аби це побачити! В.Тригуб, «Музеї України»: -Отже, можна говорити про формування нового музейно-туристичного ринку – маленькі екзотичні музеї, що розташовані обабіч основних туристичних шляхів? В.Остапович, Музей булатної зброї:
В.Даниленко, Музей слідопитів:
В.Топеха, Музей етнографії, Буштино: -Цей ринок маленьких екзотичних музеїв, дійсно дуже перспективний. Але, музеї повинні бути справжніми! А не додатками до ресторанів і антикварних салонів! Поки що, нас називають ентузіастами. Сподіваюся, у майбутньому, цей вид діяльності стане прибутковим. І це майбутнє настане досить скоро! Я маю на увазі великі міста. А от нам, в глибинці буде важко. Мабуть, ми з Володимиром Даниленком так і залишимося фанатами… Важливо, що музеї діють! Ми як родзинки музейної справи! В.Тригуб, «Музеї України»:
Відвідуйте музеї! Записала Наталка Іванченко, шеф-редактор часопису «Музеї України» | |
Категория: Новости стран СНГ | Добавил: pravda-sng (23.07.2009) | |
Просмотров: 663 | Рейтинг: 0.0/0 | |
Всего комментариев: 0 | |