Я не хочу бути Білорусією!

Я довго не бралась писати цей матеріал, але події на Майдані спонукали написати своє враження про нашого  сусіда  - Білорусь,  бо це  можливе наше майбутнє.

Що ж таке  незалежна Білорусь?

Для мене -  це країна стерильної чистоти, європейських доріг,  пристойних зарплат та безликих білорусів.

Феномену Білорусії я  так і не побачила.

Побачила совковий режим: після 21 години життя  «замирає», дорогі  совдеповські  готелі (від 60 доларів за номери  в стилі «аля 70-ті»), магазини з білоруськими та російськими продуктами. Неякісна кава та примітивне столове  харчування зі склом.

Так, зі склом. Вечеря в п’ятизірковому готелі для однієї із учасниць міжнародної наукової  конференції закінчилась сумно – її  забрала швидка з діагнозом пошкодження стравоходу склом…Шлунок  промили , але осад  у душі залишився.  Все ж таки п’ятизірковий готель. Гордість Білорусії.

Мінськ змінився. Вилизаний, вимитий, як хірургічне відділення. Всі під шнурок … Ходять майже строєм, без емоцій. Батько видресирував.

Є ще діамантова бібліотека – гордість Лукашенка. Мабуть, єдиний об’єкт європейського рівня.  Гарно, сучасно, красиво. Багато скла та металу. Туди водять екскурсії і розказують про кількість докторів та професорів в Білорусії. Чесно, не запам’ятала – не вразило.

Більше європейського в країні я нічого не побачила.

Ще раз про  їхні досягнення - трохи більші зарплати від українських, безліч робочих місць, кажуть, на одного безробітного приходиться десять  вакансій. І все ж таки, Білорусь вимирає!  Серед безкрайніх  лісів та болот проживає всього 10 мільйонів -   більшість  в Мінську. Робочих місць в інших куточках країни майже нема. Білоруси  теж мігрують. І не тільки в Росію.

Вразила суцільна байдужість та безликість.

Почнемо з головного -  мова. Переважно російська. Моніторинг шкіл не робила, але білоруси казали, що в столиці  шкіл  з національним викладанням дуже мало.

По-друге, повна стерильність національної ідентичності. Якщо в Україні турист на кожному кроці зустрічає українську символіку, сувенірну продукцію з національними ознаками, то Білорусь –  духовна пустеля. Побачити і купити  щось їхнє народне, національне – величезна проблема. Лише у Дудутках  я побачила пристойні народні  вироби , але це приватний музейний заклад. До речі, єдиний заклад в країні, який відроджує народні  ремесла.

Національний білоруський скансен  завмер на рівні 1979 року. Плани були грандіозні –  250 га виділили.. Але …. Поставили лише пору десятків хатинок і про музей забули. Союз розвалився, гроші закінчились.

Музейні співробітники б’ють у сполох - час іде, автентичні  речі зникають А від держави  ні фінансування, ні підтримки. Б’ються музейники,  як риба об лід. Марно. Не чують.

Країну планомірно  вичищають, стерелізують.

В Білорусії національної спадщини не багато –безкінечні війни, пожежі, «добрі» колонізатори знищили майже все.  А  тут ще й Лукашенко вирішив зачистку зробити під майбутні ковзанки. Видав наказ: всі закинуті  будівлі, які не  отримали господаря протягом трьох років безжалісно зносити! Без  досліджень, без опису, без фотофіксацій. Знищити!

Зникає цілий пласт, який не встигають дослідити ні краєзнавці, ні науковці, ні колекціонери. Останніх в країні не так вже й багато. Не популярно. Не престижно. Не патріотично.

А в музеях натхненно розповідають про литовське минуле та радянський період.

І зовсім байдужі  до сучасного та майбутнього.

А далі?....

....Я не хочу бути Білорусією.